Копії...

   Ось так. Даньці вже 2,6, він вже зовсім дорослий-скоро у садочок, мама йому вже не так потрібна, вже зовсім дорослий. Ні, не кажу шо зовсім не потрібна, все таки я ж мама-а мама завжди діткам потрібно і в 2,6 і 26. це вже справа така, але ця "потрібність" вже інша.

 З одного боку я радію, що у мене все грамотно пройшло, я так вважаю, бо завжди переживала, шо синочок буде маминим, знаєте як є, коли мама не пускає ту пуповину і син завжди з нею, при її юбці, при її харчах і голові. У мене, бачу, буде по іншому, бо синочок росте справжнім чоловіком-за це я також переживаю, як виховати його справжнім, мужнім, відповідальним за свої дії і вчинки, люблячим і терпеливим, шоб його жінка не шкодувала шо вийшла за нього заміж і т.д. Так, до цього ше рано, ше дуже довго, але час так швидко летить і цьому слід вчитись багато років-все життя, правда? А діти так швидко все схоплюють, особливо погане, не хочу вчити його поганому і дякую Богові, шо маю мало того не доброго і шо те недобре синочок не приймає. Ви знаєте, діти маленькі мавпочки, ми копії наших батьків, а діти наші копії, і шоб виховати їх гідними людьми слід і самими такими бути, а це так важко. Нам легше когось контролювати, ніж себе, вимагати від когось результату, ніж від себе його чекати і отримувати. Так, це дуже важко, але ми маємо велику відповідальність перед світом за наших дітей. Я насправді хочу шоб мої діти були прикладом для когось, тому стараюсь бути прикладом для них, чи для дорогих мені людей, а це так важко, відповідати своїм поглядам на "приклад для інших", але чи не в цьому один з сенсів життя-бути "прикладом для інших"? Правдивим прикладом? Для мене так. Тобто я не маю на увазі робити добре для людей, на їхній розсуд, тобто показово, ні. Терпіти не можу хвальків. Маю на увазі робити шось добре і шоб хтось інший подивився і зробив комусь так само-це ж класно! Як у мультику "Просто так", чи у фільмі "Заплати другому", раджу переглянути, і мультик також)))

    А ще про копії маю думку-коли я вдома, в Сатанові, я просто в шоці яка я схожа на маму, це капець якийсь. Не даром кажуть-Хочеш побачити жінку в майбутньому - подивись на тещу". Раніше я цього не помічала і не вірила цій приказці, але то істинна правда, принаймні у мене. І так я не можу цього прийняти - шо я копія своєї мами і не можу зрозуміти чому. А у вас так є? Не хочу шоб моя дитина також цьому противилась і не хочу противитись мамі своїй, бо я ж її насправді дуже люблю, але чому так є, цікаво для мене...